Зі 100-річчям!
Славний 100-річний ювілей відзначає сьогодні жителька села Романівка Якуніна Софія Мусіївна.
Привітати з нагоди чудової дати, яка долею дається не кожному, сьогодні від імені Тальнівської міської територіальної громади до ювілярки завітали міський голова Василь Сідько, староста Тальнівської міської ради Тетяна Гудзенко, начальник відділу з питань соціального захисту населення та охорони здоров'я Тальнівської міської ради Тетяна Гурбич, провідний спеціаліст Відділу Центр надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Тальнівської міської ради Надія Чубань, директор ПП "БМ БЛАГОДАТНЕ" Микола Бевзенко, колектив художньої самодіяльності с.Романівка на чолі з Катериною Наталич.
Міцного здоров’я, гарного самопочуття, зустрічі кожного дня з відрадою і надією, гріти своє серце щастям та любов’ю до свого внука Володимира (єдиної рідної людини, яка наразі опікується життям старенької) бажали сьогодні гості, а ще бажали стати світовою рекордсменкою-довгожителькою, адже Софія Мусіївна має неабиякий гарт і оптимістичну вдачу, - отже, для цього є всі передумови.
«Життя прожити - не поле перейти» - цей вислів про те, що на довгій життєвій стежині трапляються і радощі, і труднощі, і відчай, і розчарування, любов, кохання... Всього на власній життєвій стежині довжиною в століття довелось пізнати Софії Мусіївні…
Сім її перших дитячих років вона прожила на Харківщині, потім зі своєю мамою виїхала до Києва, здобувши неповну загальну середню освіту,
Навчалась на фрезерувальника при заводі «Арсенал», працювала також на виробництві взуття на взуттєвій фабриці.
При заводі закінчила медсестринські курси, на яких навчалась упродовж 2-х років.
Саме медична освіта визначила подальший трудовий і фронтовий шлях Софії Мусіївни.
У 1941 році, з початком війни, вона була призвана до лав Червоної Армії як особа, що мала медичну освіту.
Під час війни потрапила в оточення в районі Чернігова (відступали на Полтаву, Лубни, будучи оточеними). Виходити з оточення доводилось самотужки. Під час виходу з оточення була поранена осколками в лівий бік і ногу, її як поранену прихистили цивільні люди, і коли стала почувати себе краще, повернулася в Київ, та в окупованому Києві була затримана і відправлена на примусові роботи в Німеччину.
У Німеччині працювала на авіаційному заводі, там познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком – поляком за національністю – Яном Тесляком.
У подружжя згодом народилась донька Олена.
Після закінчення війни вони були звільнені і приїхали до Польщі, та за волею долі Ян залишився у Польщі, а Софія разом із матір’ю повернулася до України.
Повернувшись до Києва (поскільки там було власне житло), їм було відмовлено від прописки, оскільки на той час особам, які перебували на роботах у Німеччині, заборонялось поселятися у містах республіканського значення, та відповідно було надане направлення на поселення в м.Христинівка.
Христинівка для Софії Мусіївни практично стала другою батьківщиною, тут вона провела чимало років свого зрілого життя. Перший рік праці у Христинівці був проведений у радгоспі «Нива» с.Христинівка, потім працювала на метеостанції.
Щоправда, з Христинівки разом із мамою вона ще переїжджала до Дніпропетровська, де працювала в реєстратурі поліклініки лікарні при металургійному заводі ім..Петровського, та із-за втрачених через війну документів мами, яка не змогла влаштуватись на роботу, довелось знову повертатись до Христинівки.
Спочатку працювала на медпункті Верхняцького цукрозаводу, потім – у реєстратурі Христинівської районної поліклініки, зрештою стала працювати медсестрою в дитячому садочку радгоспу «Нива» в с. Христинівка.
Трудовий шлях завершила через 10 років після виходу на заслужений відпочинок.
Після смерті зятя переїхала на постійне місце проживання до дочки у Романівку, де проживає вже більше 15 років.
Вона виростила та виховала прекрасну доньку Олену, опікувалася обома cвоїми онуками, була для них прикладом для наслідування, добрим, мудрим порадником.
Її донька Олена Янівна (Олена Іванівна) була шанованою людиною серед односельчан, її любили дітки, адже багато років своєї праці, працюючи завідуючою романівського дитсадка «Сонечко», вона віддала дітям…
Сьогодні Софія Мусіївна проживає одна, та вона під постійною опікою сусідів, працівниці по соціальному обслуговуванню, донькиних друзів, знайомих, і, звичайно ж, її онука Володимира, який віддає їй всю свою любов, яку вона посіяла в його серце.
Софія Мусіївна прожила ціле століття і змогла показати всім приклад честі, мудрості, чесності, наполегливості та витримки. Тож бажаємо їй гарних спогадів із посмішкою, благополучних днів з любов’ю і радістю, спокою душі з гармонією та втіхою!
Многая літа!
