ІВАНЧЕНКОВ Ігор Олександрович
ІВАНЧЕНКОВ
Ігор Олександрович
Волонтер
11 лютого 1971 року – 17 березня 2015 року
ІВАНЧЕНКОВ Ігор Олександрович
волонтер
народився 11 лютого 1971 року в місті Тальне.
Закінчив Тальнівську загальноосвітню середню школу №2, потім навчався у Ватутінському професійно – технічному училищі, отримав спеціальність «Газоелектрозварювальник». Ігор мав золоті руки і допитливий розум, багато чому в своїй професії він навчився сам.
З 1992 року безперервно працював в Тальнівському управлінні газового господарства, не один блакитний вогник в районі запалився завдяки його рукам.
Іванченков Ігор був одружений, мав сина і доньку.
Ігор мав активну громадянську позицію, ніколи не стояв осторонь проблем людей, завжди допомагав всім і у всьому, був заступником профспілкової організації «Солідарність», головою вуличного комітету, і просто небайдужою людиною.
Події на Майдані пройшли через його серце, він не міг продовжувати займатись звичайними трудовими буднями, коли в Києві молодь стала на захист прав і свободи, тому він став пліч-о-пліч з ними на Майдані, його посвідчення виписане Радою Майдану 2 січня 2014 року.
Потім війна на Сході, Ігор долучився відразу, можна сказати що і перерви не було - допомога Майдану переросла в допомогу АТО. Це був незрозумілий період для всіх, але не для наших хлопців-захисників, у яких сумнівів не було, що вони мають робити. Ну звичайно – захищати Батьківщину.
Але період був тяжкий, постачання майже не було, і тут на допомогу нашим захисникам прийшли всі, а хлопці волонтери збирали, пакували, і звичайно довозили це все у всі точки.
Більше 40 поїздок власним транспортом 2014-2015 роки, дні і ночі, коли сім’я майже не бачила його вдома, безкінечний круговорот, робота на аварійній газовій службі - доба, 4-5 годин на сон і знову в машину і вперед - збір та пакування передач, виїзд в АТО і знову по колу.
Разом з іншим волонтером Каракулею Петром Григоровичем у 2014 році створив громадське об’єднання «Тальнівська самооборона».
Ігор не питав, чи воїн – доброволець, чи солдат Збройних Сил, чи контрактник, Ігор був волонтером за покликом серця, а значить допомагав всім, хто цього потребував - і це його вибір і його слова «Як не я то хто».
Ігор Іванченков помер 17 березня 2015 року.
Люди міста віддали йому останню шану і повагу, його поховали серед хлопців - учасників бойових дій, які були його побратимами по духу, він похований на Алеї Слави.
Ігор Іванченков посмертно нагороджений медалями «За гуманітарну участь в Антитерористичній операції, «Волонтер України за покликом серця».
Вічні волонтери - Іванченков Ігор, Каракуля Петро, Шевченко Микола - їх обличчя дивляться на нас із стели на Пам’ятнику Героям Небесної Сотні, разом і з хлопцями – героями війни, яким вони допомагали.
ТИ шукав, шукав, шукав
Все, що треба для наших солдат
Відпочинку ніколи не знав
Ти, як ангел, то дух, то птах
Від утоми складав ти крила
І питав у Бога: “За що?“
- Десь на тата чекає дитина…
ВОЛОНТЕР, як не ти, то хто?
