Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом торкнувся наших сердець. Сьогодні Тальнівщина попрощалася із Героєм Онищенком Андрієм Івановичем.
Дата: 15.04.2025 10:58
Кількість переглядів: 77
Сьогодні Тальнівщина попрощалася із Героєм Онищенком Андрієм Івановичем ,який у боротьбі за волю України віддав
найдорожче що мав- своє життя.
найдорожче що мав- своє життя.Андрій Іванович народився 11 грудня у селі Кобринове Тальнівського району. Тут пройшло його дитинство та юність. Йому з ранніх років були привиті важливі цінності: любов до рідної землі, працьовитість, чесність і відданість. Усе, що він робив, було направлено на родину і рідну землю.
Після закінчення 10 класу Кобринівської ЗОШ Андрій почав працювати різноробочим на місцевих підприємствах, у тому числі в СТОВ «Агрофірма Корсунь», на Мошурівському консервному заводі, в СФГ «Агра». Його трудова біографія була такою ж скромною та відповідальною, як і сам він — завжди чесний, завжди готовий допомогти. Однак, його життя змінилося, коли він приїхав у 2005 році в село Заліське, де і зустрів свою долю — дружину Світлану. Разом вони створили сім'ю, подарували життя двом дітям — сину Родіону (2009 р.н.) та доньці Євангеліні (2012 р.н.). Андрій став справжнім батьком і для трьох дітей від першого шлюбу його дружини — Віталія, Максима, та Віолетти.
14 червня 2023 року, згідно з указом про мобілізацію, Андрій Іванович був призваний третім відділом Звенигородського РТЦК та СП до лав ЗСУ. Не вагаючись, Андрій пішов до війська. Його відвага, вірність Батьківщині, відданість своїй родині — це були ті чесноти, які привели його на передову, де кожен день був випробуванням. Андрій був кулеметником 2-го механізованого взводу 5-ї механізованої роти в/ч А0414. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки фронту, через Донеччину, через запеклі бої, де лунала кожна куля, де кожен крок міг бути останнім.
13 грудня 2023 року, в бою на Лиманському напрямку, в районі населеного пункту Терни, Краматорського району Донецької області Андрій Іванович зник безвісти. Після тривалого періоду невідомості, лише в квітні 2025 року ім'я Андрія Івановича повернулося до рідних, коли він був ідентифікований. Але його геройський подвиг вже назавжди залишився в пам’яті тих, хто його знав, і тих, хто живе завдяки його відвазі.
Побратими, які служили разом з Андрієм, згадують його як надійного товариша, на якого можна було покластися в будь-яку хвилину. Він був життєрадісним, чуйним, завжди готовим допомогти навіть у найскладніших ситуаціях.
Не існує більшого болю, ніж втратити найдорожчу людину… Це рана, яка не загоїться ніколи. Втрата, яку ми не пробачимо ворогу. Війна забирає найкращих — тих, хто не побоявся стати на захист рідної землі.
Кожен мешканець Тальнівщини схиляє голову перед відвагою, стійкістю та жертовністю нашого Героя.
Низький уклін рідним Андрія —дружині Світлані Анатоліївні, дітям- Радіону, Євангеліні, Віталію, Максиму, Віолетті, брату Віктору Івановичу, сестрі Ларисі Іванівні, онукам Віталію, Артему, Євгену. Ми разом з вами в цьому болю, і пам'ять про Андрія буде жити в кожному з нас.
Рідна українська земля прийняла його у свої обійми, щоб навіки зберегти пам’ять про гідного сина.
Вічна памʼять Герою!
