Герої не вмирають: Тальне прощається з Владиславом Дигалюком

Дата: 07.05.2025 11:01

Кількість переглядів: 66

Є біль, який не зцілює час… Є втрата, що назавжди змінює кожного з нас… Є імена, які залишаються з нами — у серцях, у пам’яті, в молитвах. Сьогодні Тальнівська громада в невимовній скорботі проводжала в останню земну дорогу нашого земляка, справжнього Сина України, мужнього Захисника — Владислава Валерійовича Дигалюка

.

Владислав народився 8 квітня 1995 року в місті Тальне. Тут пройшло його дитинство, тут він зробив перші кроки, тут закладалося його розуміння добра, гідності, любові до Батьківщини. Навчався у Тальнівській школі №2, згодом — у Тальянківському агротехнічному коледжі, де здобув фах газовщика. Працював, мріяв, жив як тисячі українців.

 

У 2018 році переїхав до міста Калуш Івано- Франківської області, де влаштувався на роботу та працював в акціонерному товаристві «Івано-Франківськгаз» на посаді слюсаря з експлуатації та ремонту устаткування газорегуляторних пунктів (ГРП).

 

Саме там він зустрів своє кохання — Оксану, яка стала його дружиною, а згодом — мамою їхньої донечки Насті. Владислав був щирим, світлим чоловіком, дбайливим батьком, сином, братом. Він щиро дбав про свою сім’ю, надихав, підтримував, втішав. Мамі завжди повторював: «Не переживай, все буде добре…»

 

А коли Україна покликала, він не роздумував. У січні 2023 року Владислав став до лав Збройних Сил України. Це була важка, небезпечна служба, але він не шукав легких шляхів. Він ішов туди, де був потрібен найбільше.

 

За мужність і відданість Владислав неодноразово був нагороджений. Серед нагород — Почесна грамота за сумлінне виконання службових обов’язків під час відсічі збройної агресії рф проти України, за вірність військовій присязі, мужність і самовідданість, проявлені у боротьбі за незалежність України. ЇЇ було вручено з нагоди святкування Дня автомобіліста у жовтні 2024 року. У 2025 році його також нагородили двома медалями — «Ветеран війни» та «За відвагу та честь Героям України».

 

1 травня 2025 року, виконуючи бойове завдання інженерної розвідки. Він загинув як Герой, захищаючи кожного з нас, захищаючи рідну землю. Він відійшов у вічність, віддавши своє життя за мир, за свободу, за Батьківщину.

Це не просто втрата. Це болюча рана, яка кровить у серцях родини…Це біль побратимів... Це смуток усієї громади.

Але це також і гордість. Гордість за Людину, яка не зрадила себе, свій народ, свою присягу. Владислав був, є і буде символом незламності, вірності, сили. Таким він залишиться в пам’яті нашої громади. Таким його пам’ятатиме вся Україна.

 

Немає більшої жертовності, ніж віддати життя за інших. І немає вищої пам’яті, ніж та, яка живе в серцях вдячного народу. Поки жива Україна — живий Владислав. Його ім’я назавжди вписане в історію свободи, а його подвиг — у книгу безсмертя.

 

У Владислава в глибокій тузі та скорботі залишились- кохана дружина Оксана, маленька донечка Настя, мама Тамара Петрівна Дигалюк, яка уже понад 30 років працює лаборантом в Тальнівській лікарні , жінка з великим серцем, яка народила, виростила та виховала справжнього Героя, батько- Валерій Миколайович Дигалюк та брат загиблого воїна Віталій -нині зі зброєю в руках боронять рідну землю, ставши на захист Батьківщини.

 

Схиляємо голови в глибокій вдячності перед вами — за сина, за брата, за воїна, якого подарувала Україні ваша родина. Ви — наша гордість і приклад незламного духу.

 

Світла пам’ять тобі, Владиславе! Дякуємо за кожен твій крок, зроблений у бік свободи. Дякуємо за мужність, за вибір бути там, де найважче, - заради нас. Тепер ти – у вічності, у молитвах…

Нехай наша вдячність огорне твою душу, а пам’ять не дозволить забути, якою ціною ми маємо життя. Спочивай з миром, Захиснику.

 

Пам’ятаймо…Молімося…Шануймо..

Слава Герою! Слава Україні! Героям слава!

Сьогодні Владислав Дигалюк знайшов вічний спочинок на тальнівській землі , за яку боровся й віддав найдорожче – своє життя. Його могила стане місцем скорботи і шани, а пам’ять про нього -назавжди в наших серцях …

« повернутися