Тальнівщина прощається з Героєм: вічна пам’ять Віталію Білому

Дата: 25.05.2025 11:35

Кількість переглядів: 64

Знову важкий день для нашої Тальнівщини. Знову біль пронизує душу. Сьогодні ми в глибокій жалобі попрощались з мужнім Захисником України — нашим земляком, старшим солдатом Білим Віталієм Вікторовичем.

Життя Віталія — це шлях гідності, праці, любові до рідних і безмежної відданості Україні. На превеликий жаль, йому назавжди залишиться 34 роки…

 

Народився він 28 травня 1990 року в селі Корсунка. Тут зробив свої перші кроки, виростав серед рідних полів, дерев і українського неба, яке згодом захищатиме ціною власного життя.

У 1996 році пішов до першого класу Корсунської загальноосвітньої школи, згодом продовжив навчання у Кривоколінській школі І–ІІІ ступенів, яку закінчив у 2007 році. Вже тоді вирізнявся допитливістю, щирістю, активною життєвою позицією.

 

У 2008 році з відзнакою завершив навчання в Київському професійному ліцеї транспорту, а у 2011 здобув кваліфікацію техніка-будівельника в Київському вищому професійному училищі будівництва.

Його поважали викладачі, бо був відповідальним і цілеспрямованим.

У травні 2014 року Віталій одружився. З дружиною Світланою вони мешкали в Черкасах. Працював логістом та експедитором у логістичній компанії — трудився сумлінно, був надійним колегою і незамінним працівником.

Усі, хто знав Віталія, кажуть одне: він був світлою, доброю, щирою людиною. Порядним, чесним, доброзичливим. Вірним другом. Люблячим сином і братом.

Він жив гідно. Завжди прагнув зростати, розвиватись, будувати своє майбутнє і робити світ довкола кращим.

І коли на Батьківщину прийшла велика біда — війна — Віталій не зміг стояти осторонь. У 2022 році, як справжній громадянин і патріот став до лав Збройних Сил України. Служив у 47-й окремій механізованій бригаді «Магура». Був водієм транспортного відділення інженерно-технічного взводу.

 

Він був мужній, відповідальний, рішучий. Швидко опановував військову справу, ніс службу з честю, підтримував побратимів, ніколи не втрачав людяності навіть у найважчі моменти. Він не тікав від небезпеки. Він захищав нас.

Виконував бойові завдання на найскладніших напрямках —Запорізький, Авдіївка на Донеччині. З жовтня 2024 року — на Сумському та Курському напрямках.

 

20 травня 2025 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Марківка на Сумщині, Віталій загинув. Його серце перестало битися – але не перестало любити Україну. Бо любов Героїв-безсмертна.

Вдома його чекали. Не дочекались…

 

У скорботі залишилися його дружина, батьки, брати, рідні й побратими…

Вся наша громада в жалобі разом з вами. Ми не маємо слів, аби зменшити біль. Але маємо обов’язок - пам’ятати. Гідно жити. Боротися далі.

 

Тальнівщина втратила ще одного Героя. Ми ніколи не забудемо цієї страшної ціни нашої свободи. Не забудемо й не пробачимо.

І кожен із нас має бути гідним цієї жертви. Бо Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, у наших справах, у кожному здобутому дні миру.

Нехай Господь прийме Віталія у свої обійми.

А ми — житимемо так, щоб бути гідними пам’яті тих, хто віддав за Україну своє життя.

 

Вічна пам’ять.

Слава Україні!

Герою Віталію Білому — слава навіки!

Поховали Віталія на кладовищі в його рідному селі Корсунка.

« повернутися