Тальнівська громада у скорботі: прощання з Героєм Геннадій Леонідович Москаленко

Дата: 01.12.2025 10:38

Кількість переглядів: 100

Кілька останніх днів для Тальнівської громади були надзвичайно болючими й тяжкими. Сьогодні ми знову зібралися в центрі міста біля пам'ятника Героям Небесної Сотні та Захисникам України, щоб провести в останню путь нашого Захисника, нашого Героя — того, хто повернувся до рідної землі на щиті. І ми навіть не знаємо, які ще випробування можуть чекати попереду…

 

Говорити такі слова надзвичайно важко. Боляче прощатися з нашими хлопцями. А коли йдуть із життя молоді, сильні, світлі чоловіки — ті, що прагнули жити, працювати, кохати, творити, ростити дітей, будувати дім і країну — цей біль стає нестерпним.

 

Та ми мусимо говорити — аби зберегти пам’ять. Мусимо стояти поруч — щоб підтримати одне одного. Мусимо бути тут — щоб віддати останню шану Герою.

Сьогодні ми попрощалися з нашим земляком — Геннадієм Леонідовичем Москаленком, мужнім воїном, який віддав життя за Україну.

Геннадій Леонідович народився 8 червня 1980 року в селі Мошурів.

У ранньому дитинстві, у два роки, він утратив маму. Та попри це зростав у гарній, теплій, люблячій родині, де берегли українське: поважали мову, любили пісню, шанували традиції. Саме в такій атмосфері формувався його характер — щирий, уважний, світлий і відкритий.

 

Навчався юнак у Потаській школі, а згодом вступив до Тальнівського будівельно-економічного коледжу на спеціальність технік-будівельник та бухгалтер. Закінчив навчання з відзнакою — був здібним і старанним.

 

Працював Геннадій на різних підприємствах: бухгалтером у колгоспі ім. Шевченка в Поташі, пізніше — у Києві, у мережі магазинів «Велика кишеня», мав досвід роботи за кордоном. Він любив свою справу і завжди сумлінно виконував обов’язки. Колеги поважали його за відповідальність, доброзичливість і готовність допомогти.

 

Під час роботи в Києві він зустрів свою майбутню дружину Аллу Анатоліївну. У 2006 році вони одружилися. Згодом народився син Данило — найбільша радість і гордість тата. Геннадій прагнув дати синові максимум тепла, любові й турботи.

 

Наш Захисник мав світлу, добру душу. Любив природу, особливо рідний Потаський ліс, де знав кожну стежину. Чудово готував: сам випікав хліб, варив смачний борщ.

 

Він був людиною, яку щиро приймали й любили всі — за простоту, доброту і щирість.

Геннадій жив мирним життям, доки в Україну не прийшла війна.

24 жовтня 2024 року його було призвано до лав Збройних Сил України. Він служив навідником 2-го аеромобільного відділення 2-го аеромобільного взводу аеромобільної роти військової частини А0224. Вірний присязі та Україні, він мужньо виконував свій військовий обов’язок, воюючи на важких і небезпечних напрямках.

 

9 грудня 2024 року Геннадій вирушив у свій останній бій у районі села Ганнівка Покровського району Донецької області. Під час виконання бойового завдання зв’язок із ним зник. Тривалий час він вважався зниклим безвісти.

Рідні до останнього вірили й чекали, але, на жаль, реальність виявилася трагічною: підтвердилося, що того грудневого дня він загинув.

 

Передчуваючи небезпеку, Геннадій просив: якщо не повернеться — поховати його поруч із могилою мами… біля тієї, якої йому все життя так бракувало.

 

Сьогодні ми висловлюємо щирі співчуття рідним нашого Героя:

дружині Аллі Анатоліївні, сину Данилу, батькові Леоніду Степановичу, названій мамі Ганні Вадимівні, тіткам Тамілі Степанівні та Тетяні Анатоліївні з родинами, сестрам Оксані, Олені та Юлії.

 

Ми разом із вами в цю важку хвилину.

Ваш біль — це біль усієї громади.

Ваш Герой — це Герой усієї України.

Геннадію…

Ти повернувся додому — як воїн.

Ти виконав свій обов’язок чесно, гідно, до кінця.

Ми ніколи не забудемо твого імені, твоєї мужності, твоєї доброти.

Вічна пам’ять Герою Москаленку Геннадію Леонідовичу.

Честь і слава українському воїну.

Слава Україні.

 

Відео за посиланням: https://www.facebook.com/share/v/1A2tbHHDML/

« повернутися