МЕЛЬНИК Дмитро Сергійович
Дата, місце народження: 13 квітня 1987 року в м. Жашків
Звання: солдат
Посада: майстер 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів мотопіхотного батальйону
Дата, місце загибелі: 21 листопада 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Орестопіль Синельниківського району Дніпропетровської області
Місце поховання: с. Глибочок
Мельник Дмитро Сергійович (Брат) народився 13 квітня 1987 року в місті Жашків на Черкащині. Він зростав у родині, де був середнім з трьох братів. Родина була великою, дружною, але непростою — так сталося, що мама сама ростила своїх синів.
Олена Дмитрівна виховувала хлопців у любові до всього світлого: до праці, до людей, до рідної землі та українських традицій. Вона навчала їх доброті, чесності, любові до старших, до родини, до Бога. І Дмитро виніс це з дитинства — був щирим, уважним, ніжним і відповідальним.
У школі №3 міста Жашків хлопець закінчив дев’ять класів, згодом отримав професію зварювальника в Жашківському професійному училищі. Працював на заводі «Більшовик» у рідному місті.
У 2016 році Дмитро разом із мамою переїхав із Жашкова до села Глибочок. Працював у Тальному на ветсанзаводі м’ясо-кісткового борошна. Жив скромно, чесно, сумлінно — як людина, яка звикла говорити про себе не словами, а працею. Так тривало до 2023 року, коли тяжкі випробування війни торкнулися кожної родини, і Дмитро став у стрій. 6 травня його мобілізували третім відділом Звенигородського РТЦК та СП до лав Збройних сил України.
Він служив майстром 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти БпАК мотопіхотного батальйону.
Дисциплінований, уважний, відповідальний — таким його знали побратими. У бою він був надійним і стійким, завжди тримався з думкою про найцінніше: про свій дім, свою громаду, свою Україну.
Та найбільшою його силою була родина. Дмитро мріяв про тихе сімейне щастя, про тепло власної оселі. І доля подарувала йому частинку цього щастя. Під час нетривалої відпустки він одружився з коханою Русланою. У Руслани вже були діти, і Дмитро прийняв їх щиро, по-батьківськи. Мріяв і про власних дітей, хотів жити й любити… Але війна не дала здійснитися цим мріям.
21 листопада 2025 року, виконуючи бойове завдання в районі Орестополя Дніпропетровської області, Дмитро загинув.
У скорботі залишились: мама Олена Дмитрівна, братати Віталій та Богдан, які продовжують служити в лавах ЗСУ, племінники — Валентин, Ангеліна та Вероніка, дружина Руслана, та її діти.
Поховали Героя в с. Глибочок.
