ГРЕЧАНЮК Сергій Петрович
Дата, місце народження: 24 березня 1993 року у с. Кірово (Подільське), Немирівського
району, Вінницької області.
Звання: солдат
Посада: стрілець-снайпер 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону
Дата, місце загибелі: 26 серпня 2024 року, внаслідок удару ворожого безпілотника, поблизу населеного пункту Водяне, Волноваського району, Донецької області.
Місце поховання: с.Подільське, Немирівського району, Вінницької області.
Гречанюк Сергій Петрович народився 24 березня 1993 року у селі Кірово, нині Подільське, Немирівського району Вінницької області, у родині Петра Васильовича та Антоніни Михайлівни Гречанюків.
Того дня в родині народилися брати-близнюки — Сергій та Олексій. У сім’ї також підростав старший брат Віктор.
Дитинство Сергія було простим і щирим, наповненим родинним теплом та працею. Та у 2007 році родина пережила велику втрату — відійшла у вічність їхня мама. Батько сам виховував синів, вкладаючи в них усе, що мав: любов, силу, характер. Він зробив усе можливе, щоб діти зросли гідними людьми — з батьківською і материнською любов’ю водночас.
Сергій навчався у Кіровській загальноосвітній школі, після 9 класу разом із братом вступив до Немирівського професійного ліцею, де здобув кілька робітничих спеціальностей. Він не цурався жодної роботи, був сумлінним, відповідальним, завжди готовим допомогти.
Після навчання брати працювали у Києві, Бучі, Ірпені, Вінниці, у рідному селі. Перші зароблені кошти Сергій витратив на подарунок старшому братові — як знак вдячності й поваги. Це багато говорить про його серце.
У 2016 році молодий хлопець поїхав до Ізраїлю. Займався будівництвом, працював у пекарні, на виробництві, з часом став керуючим. Саме там він зустрів свою майбутню дружину Ольгу.
У 2020 році Сергій повернувся в Україну. Родина оселилася на Тальнівщині, у селі Здобуток. Тут він став по-справжньому рідним — щирим, добрим, відкритим серцем до людей. Родина дружини — Жоломко — прийняла Сергія з великою любов’ю: він був для них не просто зятем, а близькою, дорогою людиною, промінчиком сонця, який ніс у дім тепло, світло й радість.
У 2023 році у подружжя народилася донечка Сюзанна — найбільша радість і любов його життя. У ці роки він був щасливим чоловіком і турботливим батьком, для якого сім’я завжди була найбільшою цінністю.
З початком повномасштабної війни Сергій не стояв осторонь: працював у теробороні, волонтерив, допомагав людям, підтримував родини військових і літніх односельців.
А 26 червня 2024 року, отримавши повістку, Сергій без жодних вагань став до лав Збройних Сил України — свідомо, з гідністю й внутрішньою рішучістю.
Солдат, стрілець-снайпер механізованого підрозділу, він чесно й мужньо ніс військову службу, сумлінно виконуючи свій обов’язок перед державою та народом.
Сергій проявив себе як мужній, відважний і відповідальний воїн. Брав участь у боях професійно й зосереджено, завжди думаючи не лише про завдання, а й про збереження життя своїх побратимів. Він глибоко поважав тих, з ким стояв пліч-о-пліч, і ця повага була взаємною.
З 26 серпня 2024 року Сергій вважався зниклим безвісти. Для рідних і близьких почалися дні болісного чекання, сповнені надії, молитви й віри в диво…
Та згодом надійшла страшна звістка: того дня Сергій Петрович Гречанюк загинув поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області, ставши жертвою ворожого удару з безпілотника.
У скорботі залишились батько Петро Васильович, дружина Ольга, донечка Сюзанна, брати Віктор та Олексій, рідні і близькі.
Поховали Героя в селі Подільське, Немирівського району, Вінницької області.
