На щиті повернувся додому: громада прощається з Євгенієм Котиком
Дата: 12.02.2026 14:38
Кількість переглядів: 131
Його бойовий шлях був яскравим, відданим, але трагічно коротким…Ще одне життя обірване ворогом, але пам’ять
жива!
жива!Знову страшна звістка… Знову Тальнівщина стоїть на колінах, проводжаючи в останню земну дорогу свого Захисника…
У боротьбі з російським окупантом, виконуючи бойове завдання, загинув наш земляк — мужній воїн Котик Євгеній Іванович.
Сьогодні він повернуся додому «на щиті» — дорогою, якою колись ішов у життя, а тепер — у вічність… Його бойовий шлях був відданим і гідним, але, на жаль, трагічно коротким. Ще одне життя, обірване ворогом… Та пам’ять про нього житиме вічно.
Євгеній народився 26 вересня 1977 року в місті Тальне. З дитинства вирізнявся працьовитістю, наполегливістю та загостреним почуттям справедливості. Закінчив Тальнівську школу №1, здобув фах майстра з виробництва незбираної та кисломолочної продукції у Звенигородському училищі. Згодом пройшов строкову військову службу в армії, служив у зенітно-ракетних військах, отримав звання сержанта.
Та головною справою його мирного життя стала праця для людей. Багато років він допомагав створювати затишок у будинках. Його умілі руки залишили тепло в кожній оселі, де він працював. За що б не брався — усе робив сумлінно, відповідально, по-справжньому.
Євгеній був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Разом із дружиною Світланою вони створили міцну, світлу родину, виховували у любові та ніжності двох донечок — Анастасію та Катрусю. Він любив життя, будував плани, радів успіхам дітей, мріяв про майбутнє під мирним небом.
Але у їхню долю увірвалася війна.
28 липня 2024 року Євгенія Івановича було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Старший стрілець-оператор механізованого відділення, він гідно став на захист держави.
14 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання в селі Богоявленка Волноваського району Донецької області, внаслідок ворожого обстрілу, Євгеній зник безвісти.
Весь цей тяжкий час - родина жила надією. Молилася. Чекала щохвилини. Та згодом надійшла страшна звістка про те, що Євген загинув… Після тривалого періоду невідомості він повернувся додому, щоб знайти вічний спочинок у рідній землі.
Євгеній не був військовим за професією, але став воїном за покликом серця. Вірний присязі й українському народові, він віддав найдорожче — своє життя — за свободу України, за мир для своїх дітей, за наше з вами право жити на своїй землі.
Наш Захисник був світлою, щирою людиною. Не проходив повз чужий біль, не терпів несправедливості, завжди приходив на допомогу. Таким його запам’ятають — мужнім, чесним, з добрим серцем.
Від імені всієї Тальнівської громади висловлюємо щирі співчуття мамі Героя — Лідії Адольфівні, дружині Світлані, донькам Анастасії та Катрусі, брату Вадиму Івановичу, його родині, бойовим побратимам, усім рідним і близьким. Низько схиляємо голови перед вами. Дякуємо за сина, чоловіка й батька, який став гордістю громади й України.
Світла пам’ять про Євгенія Котика назавжди залишиться в наших серцях. Його ім’я буде вписане в історію Тальнівщини як ім’я Героя, який віддав життя за нашу свободу.
Немає подвигу великого чи маленького у час оборони України, внесок кожного є цінним і важливим.
Честь і слава Євгенію Котику!
Вічна шана і вдячність.
Слава Герою!
Слава Україні!
