Навіки в строю: пам’яті Сергія Кривопіші

Дата: 21.02.2026 11:26

Кількість переглядів: 118

Сьогодні Тальнівщина стоїть у глибокій скорботі. Стоїть навколішки перед сином своєї землі, який повернувся додому на щиті… Довгі місяці невідомості, болю і тривожного очікування. Довгі дні, коли рідні жили надією. І ось – гірка правда, яка розриває серце.

 

Ми попрощалися із нашим земляком – Кривопішею Сергієм Анатолійовичем.

 

Сергій народився 18 вересня 1984 року в селі Легедзине. Був єдиною дитиною в родині. Сором’язливий, доброзичливий, щирий. Із дитинства батьки прищеплювали йому любов до всього світлого й доброго. Виріс товариським, безвідмовним, працьовитим. Таким, про кого говорять просто – хороша людина.

 

Закінчив дев’ять класів Легедзинської школи, продовжив навчання у Козацькому ПТУ №37, здобув фах тракториста-водія. Працював у місцевому ТОВ «Агрофірма “Легедзине”» на різних роботах – відповідально, сумлінно, ніколи не відмовляючи в допомозі.

 

Останні десять років проживав у селі Тальянки разом із цивільною дружиною Катериною Іванівною. Працював будівельником у селі Білашки. Будував оселі для інших – мріючи про мирне життя для себе і для своєї родини.

 

22 лютого 2023 року Сергія було прийнято на військову службу третім відділом Звенигородського РТЦК та СП Черкаської області. Він склав Військову присягу на вірність Українському народові й став на захист держави. Служив гранатометником стрілецького відділення стрілецького взводу військової роти.

 

У бою був мужнім. Для побратимів – надійним і вірним. Для України – відданим сином.

28 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області Сергій загинув. Довгий час він вважався зниклим безвісти. І це було особливим випробуванням для родини – жити між надією і страхом, між вірою і відчаєм.

 

Сьогодні ми схиляємо голови перед його світлою пам’яттю.

Сергій залишив після себе найдорожчих – цивільну дружину Катерину Іванівну, маму Любов Сергіївну, вітчима Олексія Федоровича, який виховував його з шести років, став для нього опорою і прикладом. Їхній біль – невимірний. І жодні слова не здатні його втамувати.

 

Але ми хочемо, щоб рідні знали: Сергій не сам. Його подвиг – у серці громади. Його ім’я – серед тих, хто віддав життя за свободу України. Він не зник у безвісті – він став частиною нашої пам’яті, нашої історії, нашої боротьби.

Він не дожив до перемоги. Але він наближав її. Своєю працею. Своєю мужністю. Своїм життям.

 

Схиляємо голови у глибокій скорботі. Дякуємо тобі, Сергію, за відвагу, за вірність, за любов до рідної землі.

 

Вічна пам’ять Герою.

Слава Україні.

« повернутися