КОТИК Євгеній Іванович
Дата, місце народження: 26 вересня 1977 року в м. Тальне
Звання: сержант
Посада: старший стрілець - оператор механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону
Дата, місце загибелі: 14 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання в селі Богоявленка, Волноваського району, Донецької області.
Місце поховання: м. Тальне
Котик Євгеній Іванович народився 26 вересня 1977 року в місті Тальне. З дитинства вирізнявся працьовитістю, наполегливістю та загостреним почуттям справедливості. Закінчив Тальнівську школу №1, здобув фах майстра з виробництва незбираної та кисломолочної продукції у Звенигородському училищі. Згодом пройшов строкову військову службу в армії, служив у зенітно-ракетних військах, отримав звання сержанта.
Та головною справою його мирного життя стала праця для людей. Багато років він допомагав створювати затишок у будинках. Його умілі руки залишили тепло в кожній оселі, де він працював. За що б не брався — усе робив сумлінно, відповідально, по-справжньому.
Євгеній був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Разом із дружиною Світланою вони створили міцну, світлу родину, виховували у любові та ніжності двох донечок — Анастасію та Катрусю. Він любив життя, будував плани, радів успіхам дітей, мріяв про майбутнє під мирним небом.
28 липня 2024 року Євгенія Івановича було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Старший стрілець-оператор механізованого відділення, він гідно став на захист держави.
14 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання в селі Богоявленка Волноваського району Донецької області, внаслідок ворожого обстрілу, Євгеній зник безвісти.
Весь цей тяжкий час - родина жила надією. Молилася. Чекала щохвилини. Та згодом надійшла страшна звістка про те, що Євген загинув…
Євгеній не був військовим за професією, але став воїном за покликом серця. Вірний присязі й українському народові, він віддав найдорожче — своє життя — за свободу України, за мир для своїх дітей, за наше з вами право жити на своїй землі.
Наш Захисник був світлою, щирою людиною. Не проходив повз чужий біль, не терпів несправедливості, завжди приходив на допомогу. Таким його запам’ятають — мужнім, чесним, з добрим серцем.
У скорботі залишилися: мама Героя — Лідія Адольфівна, дружина Світлана, доньки Анастасія та Катруся, брат Вадим Іванович, його родина, бойові побратими, рідні та близькі.
Поховали Героя в м. Тальне.
