МАТЮЩЕНКО Іван Анатолійович
Дата, місце народження: 30 грудня 1992 року в с. Веселий Кут.
Звання: матрос
Посада: навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 1 батальйону морської піхоти
Дата, місце загибелі: 15 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелений Шлях, Курської області.
Місце поховання: с. Веселий Кут.
Матющенко Іван Анатолійович народився 30 грудня 1992 року в селі Веселий Кут — у родині Анатолія Васильовича та Тетяни Іванівни Матющенків. Зростав разом зі старшим братом Василем у любові до рідної землі, у повазі до батьків, у простих, але глибоких цінностях української родини.
Навчався у Веселокутській школі, згодом здобув фах технолога в Тальянківському коледжі. Працював, мріяв, будував плани. Був щирим і світлим. Людиною, яка не шукала гучних слів, але завжди знаходила правильні вчинки.
З листопада 2018 року по лютий 2022 року Іван Анатолійович працював водієм автотранспортних засобів взводу реагування Уманського міського відділу Поліція охорони.
Найбільшим його багатством була сім’я. Донечка Вікторія — його перша радість і гордість. У 2019 році він зустрів Анну — свою любов, свою опору. 23 жовтня 2021 року вони поєднали долі. А згодом народилася Полінка. Разом вони виховували двох дівчаток — Поліну і Марію, для якої Іван став справжнім татом.
21 квітня 2022 року, коли ворог прийшов на нашу землю, Іван добровільно став на захист України у складі військової частини морської піхоти. Служив на Донецькому напрямку. Там отримав поранення. Пройшов лікування і реабілітацію. І повернувся назад. Сказавши прості й сильні слова: «Хто, як не я».
15 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелений Шлях Курської області - зв’язок із ним обірвався. Для родини почалася довга ніч довжиною у шістнадцять місяців. Вони вірили. Вони чекали. Виходили на акції в підтримку зниклих безвісти та військовополонених. Жили надією, трималися, шукали будь-який знак життя, мовчки молилися вночі та відчували кожен день, як вічність. Кожна хвилина була сповнена болю, а разом з тим-безмежної любові, яка не давала зламатися, не дозволяла втратити надію на повернення свого Героя.
Та, на жаль, підтвердилося найстрашніше — Іван загинув того ж дня, виконуючи свій військовий обов’язок.
Передчуваючи недобре, він просив поховати його поруч із батьком, якого так рано втратив і за яким сумував. І сьогодні рідна земля приймає свого сина. Поруч із татом. Поруч із корінням. Поруч із домом.
Йому назавжди тридцять один…
У скорботі залишились - мати Тетяна Іванівна, брат Василь, дружина Анна, донечки Вікторія, Поліна та Марія, рідні і близькі.
Поховали Героя в селі Веселий Кут.
