Тальнівська громада в скорботі: в останню путь провели Олександра Чижевського
Дата: 01.05.2026 12:15
Кількість переглядів: 123
Є дороги, з яких не повертаються…
Є чекання, яке довше за час…
І є біль, що приходить тоді, коли надія ще жила.
Сьогодні жителі Тальнівщини, стоячи на колінах, з важким серцем, проводжали в останню дорогу нашого земляка — Чижевського Олександра Васильовича, якого довгий час вважали зниклим безвісти…Родина жила між болем і надією-чекала, вірила, виглядала, трималася за кожну звістку…Та, на жаль, не судилося…Сьогодні він повернувся додому — на щиті.
Олександр народився 24 червня 1981 року в місті Монастирище Черкаської області. Та справжнім його домом стало Тальне — місто, де він зростав, навчався, формувався як особистість. Саме тут, у Тальнівській загальноосвітній школі №2, він здобув освіту, тут обрав свій життєвий шлях. У 1996 році вступив до Тальнівського будівельно-економічного фахового коледжу, який закінчив у 2000 році, здобувши спеціальність у галузі будівництва. Після цього пройшов службу в лавах Збройних Сил України.
Його трудовий шлях був чесним і гідним. Працював у комунальному підприємстві «Водоканал», на Тальнівському щебзаводі, де обіймав посаду головного інженера, у Тальнівському РАЙДУ, Райавтодорі, а також на великих будівництвах у Києві. Усюди він залишав по собі добру пам’ять — як відповідальний, сумлінний, працьовитий чоловік, якого щиро поважали колеги.
У 2010 році створив сім’ю, одружившись із Поліщук Вітою Василівною. Разом вони виховували двох донечок — Дашу та Анастасію. Для них він був опорою, захистом, прикладом любові й турботи.
З початком повномасштабної війни Олександр без вагань став на захист України.
4 грудня 2023 року він був призваний до лав Збройних Сил України Третім відділом Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Проходив військову службу на посаді командира 1 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону.
Він був там, де найважче. Там, де потрібні найсильніші.
Проявив мужність, стійкість і вірність військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність України, залишаючись прикладом справжнього воїна та патріота.
5 грудня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новотроїцьке Покровського району Донецької області, Олександр загинув, захищаючи незалежність України. Він був люблячим сином, надійним братом, турботливим чоловіком і ніжним батьком. У нього залишилися мама Марія, батько Василь, брат Олег, сестра Анастасія, дружина Віта та найдорожче — донечки Даша і Настя… Для них він назавжди залишиться прикладом сили, честі й безмежної батьківської любові. Сьогодні разом із родиною сумує вся громада. Ми розділяємо цей біль і схиляємо голови у глибокій скорботі.
Життя Олександра обірвалося, але подвиг — житиме. Його ім’я — назавжди в нашій пам’яті. Його шлях — це шлях честі, мужності й любові до України. Нехай Господь дарує вічний спокій світлій душі Захисника, а нам — силу пам’ятати, єднатися і бути гідними цієї жертви.
Світла пам’ять Герою. Вічна слава і шана.
