І знову над Тальнівщиною тужливо плине кача...
І знову над Тальнівщиною тужливо плине кача… Душа ще одного Героя-захисника білим птахом лине у безмежну височінь… Смуток та горе переповнюють серця.
Сьогодні в останню земну дорогу наша громада у невимовному горі проводжала свого Героя – Рябоконя Анатолія Ігоровича. Він був людиною зі сміливим серцем і щирою душею. Відповідальним в усьому, щирий і совісний. Мав відмінне почуття гумору, а ще – безмежно відданий неньці-Україні, вірний своїм ідеалам та нещадний до ворогів.
Народився Анатолій Ігорович 9 серпня 1986 року у селі Вишнопіль. Тут закінчив школу. Займався спортом. Був відмінним гравцем футбольної команди «Маяк» села Вишнопіль. Однокласники згадують про Анатолія, як про веселого, доброго товариша, який ніколи не підведе, допоможе у скрутну хвилину. У 2003 році вступив до Черкаського професійного ліцею № 17, де здобув спеціальність газо-електрозварника. У листопаді 2004 року був призваний на строкову службу до Збройних сил України, яку проходив у внутрішніх військах МВС в м. Сімферополь. Після закінчення служби працював у місті Києві у ПП «Водоліт». З приходом кацапського чобота на нашу рідну землю, у серпні 2014 року був мобілізований до лав збройних сил України, де протягом року, до серпня 2015 року, боровся з окупантами.
На початку повномасштабного вторгнення рашистів в Україну, 25 лютого 2022 року, Рябокінь Анатолій Ігорович, за власним бажанням, був призваний по мобілізації до військової частини А 2167 (72 бригада). І вже 2 грудня 2022 року був нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України – почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест», а 12 січня 2023 року отримав ще одну високу нагороду – почесний нагрудний знак «Золотий хрест».
Йому б ще жити, та на жаль, війна продовжує забирати найцінніше – життя. 6 липня 2023 року поблизу населеного пункту Вугледар, Донецької області обірвалося життя відданого сина України – Рябоконя Анатолія Ігоровича.
Відійшов у вічність люблячий син, турботливий брат, вірний товариш, надійний боєць, мужній побратим.
Ще один янгол-охоронець доєднався до мужнього війська небесних захисників.
У Анатолія залишилися мама Тетяна Вікторівна та сестра Інна.
Важко знайти слова втіхи, адже неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати, коли зупиняється серце рідної людини. Поділяємо ваше горе, сумуємо разом з вами, підтримуємо вас у годину скорботи.
Шановна громадо! З гордістю та щемом у серці пам'ятаємо справжніх патріотів, які стали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мали, - своє життя. За нас віддали, аби ми жили краще. Тож нехай наша пам'ять буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості пожертвував собою.
Слава та вічна пам’ять захиснику України!
