На колінах з повним серцем болю зустрічали загиблого Героя ...
Будь-яка війна завжди жорстока.
Між ким би і за що б не велася, найстрашніше, що вона нещадно забирає життя сотень і тисяч людей.
Саме такою, однією із найкривавіших є війна, розв’язана рашистською ордою проти нашої рідної, незалежної України.
Жителі нашої громади тяжко відчувають це, проводжаючи з пекучим болем в останню дорогу своїх загиблих земляків.
Серед таких, хто віддав за Україну, за нас з вами своє життя і Василь Петрович Руденко - добрий, щирий та надзвичайно світлий чоловік – на жаль, сьогодні він повернувся на свою малу батьківщину на Щиті.
Живим коридором слави, на колінах, зі схиленими головами зустрічали свого земляка жителі Тальнівської громади. На дорогу, якою їхав востаннє вірний син України вийшли десятки небайдужих людей.
Траурним кортежем Героя супроводжували рідні, друзі, знайомі, побратими по службі…
Схиляємо голови у жалобі за Героєм, у якого було попереду довге і щасливе життя. Але йому тепер навіки 49…
Не забудемо…
Не пробачимо… Дякуємо за служіння і низький уклін його рідним! Вічна пам'ять!
Василь Петрович Руденко, народився 18 червня 1974 року в селі Поташ Тальнівського району Черкаської області. Мав двох старших сестер - Люду та Наташу. Батьки Василя все життя трудилися в колгоспі. Працьовиті й хазяйновиті, добрі серцем люди. Жили в мирі та злагоді. Дуже любили своїх дітей.
Зростав хлопець кмітливим, добрим та веселим. Після закінчення Потаської 8 -річної школи здобув професію механізатора навчаючись в Буцькому професійно- технічному училищі.
Строкову службу в армії проходив з 18 червня 1992 року по 20 квітня 1994 року. Під час служби, Василь одружився зі своєю однокласницею Ларисою, з якою народили двох прекрасних синів Максима та Руслана.
В мирному житті працював рамником у Потаському лісництві в цеху механізації, а згодом – різноробочим на місцевих підприємствах.
У 2012 році, коли йому було 38 років, померла його кохана дружина, і він виховував своїх дітей один.
16 квітня 2022 року, Василь Петрович Руденко був призваний третім відділом Звенигородського РТЦК та СП в Збройні Сили України по мобілізації та направлений в розпорядження командира військової частини А 4074.
06 березня 2023 року він був переведений до військової частини А4787, де і проходив військову службу по мобілізації до 13 квітня 2024 року.
Впевнений у собі, виважений, добрий, щирий, справжній- завжди відповідально виконував усі доручені завдання, тому здобув повагу серед вояків.
13 квітня 2024 року, перебуваючи на військовій службі в Сумській області, серце нашого воїна перестало битись.
Непоправна втрата для його синів - Максима та Руслана, сестри Людмили, онуків, побратимів та всіх, хто знав захисника.
Назавжди в памʼяті він залишиться світлою людиною, яка вміла любити, дбати та допомагати.
Не буде прощення ніколи катам, які зі зброєю прийшли вбивати на нашу землю!
Сьогодні ще один синьо-жовтий стяг замайорить над свіжою могилою...
Висловлюємо щирі співчуття родині, рідним та близьким загиблого Героя!
Не забувайте ні на хвилину,
Що там, де в очі дивиться війна,
Де смерть лоскоче пазурами спину,
І лізе чужоземна сарана -
Стоїть чийсь чоловік, чийсь син,
Стоїть чиясь дитина,
Чиясь частинка серця і душі...
Спочивай з миром, наш Герою! Хай горить свіча пам’яті, хто заради нас з вами пожертвував найдорожчим — життям!
Вічна пам’ять…
Герої не вмирають!
