Тальнівська громада попрощалася з своїм захисником - Дмитром Мольдерфом...
Біль, сльози, материнські ридання, і журлива мелодія «Плине кача» наповнили серця присутніх. Війна чорним
крилом вчергове торкнулася нашої громади.
3 червня 2024 року громада зустрічала нашого земляка, воїна, і захисника - Дмитра Володимировича Мольдерфа, який загинув, виконуючи бойове завдання. Він повернувся до рідного дому в село Павлівка Перша, але не так, як того всі сподівалися. Замість радості - сльози і відчай.
Дмитро залишив мирне життя, щоб виконати обов’язок перед своєю країною і захистити рідну землю від окупантів. Він пройшов через пекло війни, і, на жаль, війна забрала його від нас назавжди. Йому було лише 27 років…
Молодий чоловік пішов на війну як Герой і повернувся Героєм. Дмитро був відважним воїном і надійним побратимом, який завжди вірив у перемогу.
Народився Дмитро Мольдерф 16 грудня 1996 року в селі Павлівка Перша. Виріс він добрим і допитливим хлопцем, вихованим у любові і доброті.
У школі його пам’ятали як гарного учня і чудового однокласника. Після закінчення Павлівської сільської школи юнак продовжив навчання в професійно - технічному училищі с. Торговиця.
Завжди підтримував своїх рідних, любив, мріяв, Справжній друг, він умів дружити і цінувати дружбу.
Перед війною Дмитро працював різноробочим в с. Новомайданецьке, с. Павлівка та в м. Київ. Останнім його місцем роботи був відгодівельний комплекс в одному з сільськогосподарських підприємств Тальнівщини.
Але коли настав час, він відгукнувся на заклик серця і приєднався до ЗСУ.
Будучи мобілізованим до лав ЗСУ стрілець-номер обслуги десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу 12-ї десантно-штурмової роти 3-го десантно-штурмового батальйону Дмитро Мольдерф проявив велику мужність і героїзм, боронячи мир та безпеку нашої держави.
Відданий присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, військовослужбовець загинув на полі бою, 29 травня 2024 року - перебуваючи в Харківській області.
Захисник, якого ми втратили не тільки служив у збройних силах - він був нашим сусідом, другом, колегою, тим, кого ми знали та любили.
У невимовному горі вся його родина , бо мріяли про його щасливе майбутнє, а він повернувся на щиті…
У Дмитра Володимировича залишилися цивільна дружина Анна Віталіївна, син Михайлик 22.02. 2022 року народження, мама Наталія Василівна, брати Ігор, Павло, сестра Юлія, троє племінників.
Висловлюємо щирі співчуття від імені усієї громади родині Героя. Ми ніколи не пробачимо ворогу кровопролиття та усі ті біди, які він приніс на нашу землю.
На Павлівському сільському цвинтарі сьогодні з’явиться свіжа могила, вкрита вінками і квітами. Квіти тут будуть завжди, адже вони - символ немеркнучої людської памяті, вдячності і вічної шани герою-земляку.
Герої не вмирають….Це не просто слова…. Їхня душа відчувається в кожному стукоті серця. Вони залишаються з нами, щоб ми пам’ятали, якою ціною заплачено за кожний наш ранок, за кожний день.
І щоб не пробачили- ні ми, ні наступні покоління.
В небеса відлітають найкращі
України безстрашні сини.
Не пробачимо ворогу смерть їх нізащо,
Страх і сльози дітей й матерів сивини.
Дякуємо Тобі, Дмитре! Ніколи не забудемо!
Ніколи не пробачимо! Слава Україні!
Слава Героям!
